Психологічна підтримка моряків: як моряку зберегти здоров'я і довгу кар'єру.
12.11.2025
374
За сорок років роботи в морі та роки психологічної практики я спостерігаю парадокс: технології безпеки вдосконалюються, а кількість людських помилок не зменшується. Більше того — зростає кількість випадків, коли досвідчені професіонали приймають рішення, невластиві їхній кваліфікації.
Причина не в компетенції. Причина в стані.
Моряк XXI століття: між зовнішніми та внутрішніми штормами
Професія моряка завжди вимагала мужності, витривалості та внутрішньої дисципліни. Але, якщо раніше головними випробуваннями були стихія, самотність і довгі місяці далеко від дому, то сьогодні до них додалися нові — невидимі, але не менш небезпечні.
Сучасний моряк несе навантаження, яке багаторазово перевищує те, з яким стикалися його попередники.
Ритм прискорився, а можливості відпочинку скоротилися. Міжрейсовий період часто перетворюється не на відпочинок, а на відновлення і підготовку до наступного рейсу.
Звільнення на берег стало рідкістю. Контракти подовжуються, виплати затримуються, бюрократія зростає, перетворюючи службу на нескінченну гонитву за відповідністю. Тиск управлінського впливу з боку берегових організацій і компаній часом перевищує межу необхідності і вкрай негативно впливає на психологічний стан комсоставу суден і екіпажів.
Віртуальний зв'язок створює ілюзію присутності вдома, але підсилює почуття безпорадності перед сімейними проблемами.
А за всім цим — глобальна тривожність: війни, нестабільність, кризи. Моряк сьогодні несе не тільки професійне, а й екзистенційне навантаження.
Невидима буря: психіка під тиском
Наша психіка завжди шукає способи вижити і подає нам сигнали через тіло та емоції.
У одних це дратівливість і безсоння, у інших — емоційне «оніміння», втрата інтересу, зниження концентрації. Іноді здається, що це просто втома. Але насправді — це сигнали про перегрів внутрішнього двигуна.
Часто моряки лікують тіло, не усвідомлюючи, що тіло лише говорить за психіку.
- Головні болі і спазми шиї — результат постійного контролю і неможливості розслабитися.
- Болі в грудях і скачки тиску — відображення тривоги і страху.
- Проблеми зі шлунком — наслідок пригніченої злості.
- Болі в спині — символічна «ноша відповідальності», яку несуть роками.
- А хронічна втома і апатія — ознаки внутрішнього вигорання.
Коли психіка мовчить, тіло починає говорити. І якщо цей сигнал не почути, рано чи пізно настає зрив.
Психологічна служба та особиста терапія: два рівні однієї системи
Психологічна підтримка — це не розкіш і не данина моді. Це елемент безпеки, нарівні з технічним обслуговуванням судна або медичним оглядом екіпажу.
1. Корпоративний рівень
Компанії та профспілки все частіше впроваджують програми профілактики вигорання, групові тренінги, підтримку сімей моряків, кризове консультування.
Це інвестиція в безпеку: ціна однієї помилки втомленого офіцера може перевищувати річний бюджет психологічної служби, а інколи і всієї компанії.
2. Особистий рівень
Справжні зміни відбуваються там, де моряк вирішує на індивідуальну роботу з психологом.
Психотерапія — це не лікування хвороби, а простір чесності та відновлення.
Тут не потрібно бути «у формі» — можна сказати:
- «Я втомився від моря»,
- «Мені важко говорити з сином»,
- «Я боюся втратити кваліфікацію».
І саме в цьому визнанні починається повернення до життя.
Що дає робота з психологом
- Нормалізація сну і тиску
- Зниження тривоги і дратівливості
- Підвищення концентрації і стійкості до стресу
- Відновлення інтересу до роботи і життя
- Поліпшення сімейних відносин
- Формування внутрішньої опори і професійної зрілості
Моряк, який пройшов через таку роботу, не стає слабкішим — він стає стійкішим.
Людський фактор: головний елемент безпеки
До 85% морських інцидентів відбуваються через людський фактор. Але «людський фактор» — це не дурість і не недбалість. Це наслідки втоми, тривоги, емоційного вигорання. Безпека судна починається зі стійкості його екіпажу. Стійкий моряк — це не той, хто ніколи не падає. Це той, хто вміє відновлюватися.
Психотерапія як навичка XXI століття
Сучасний моряк повинен володіти не тільки професійними, а й особистісними компетенціями:
- Керувати стресом,
- Розуміти свої емоції,
- Будувати комунікацію в мультикультурних екіпажах,
- Відновлюватися після перевантажень,
- Вміти просити допомоги, коли це потрібно.
Це не слабкість. Це — зрілість.
Я починав плавати на суднах ЧМП у 1980-х. Тоді судноплавство залежало від компаса, лага, радара, пеленгатора, секстана і високого професіоналізму.
Сьогодні у нас є супутники, електронні карти, тотальний контроль положення судна. Але аварій не стало менше. І вони стали ще серйознішими.
Але головний інструмент навігації — внутрішній компас — залишається тим самим: вміння чути себе, розрізняти свої стани і вибирати напрямок усвідомлено. Я продовжую працювати в морській галузі і паралельно з цим веду роботу з психологічної підтримки моїх колег-моряків і сімей, життя і роботу яких я знаю зі свого більш ніж 40-річного морського досвіду. І можу сказати, що море навчило мене багато чому, але головний урок я отримав, коли став психологом: сила — не в тому, щоб не падати. Сила — у вмінні просити допомоги і підніматися.
Психологічна підтримка моряків — це шлях не тільки до безпеки, але й до людської зрілості, до повернення радості життя навіть після найважчих рейсів.
Автор статті: Олег Ткаченко, магістр психології, капітан далекого плавання.
Одеса, листопад 2025 року
Phone, Whatsapp, Telegram, Viber - +380 68 266-2040
